Тягар за ключові економічні рішення несуть на собі політики

5

Торговий розділ – це суть Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Він не тільки створює зону вільної торгівлі, але і зумовлює адаптацію економіки України до європейських стандартів.

Поділитися:

Торговий розділ – це суть Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Він не тільки створює зону вільної торгівлі, але і зумовлює адаптацію економіки України до європейських стандартів.

Сьогодні Президент України вже вніс до Верховної Ради на ратифікацію Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Проте, пізно ввечері в п’ятницю, 12 вересня ми дізналися про тристоронньої домовленості Україна – Росія – ЄС про відтермінування запуску зони вільної торгівлі. Звичайно, це було несподівано для всіх нас. Адже торгова частина Угоди про асоціацію з ЄС є лише одним з 8 розділів договору, але за обсягом – це 80 % документа. Торговий розділ – це суть Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Він не тільки створює зону вільної торгівлі, але і зумовлює адаптацію економіки України до європейських стандартів.

Що ж, виходить, що тепер перспективи ЗВТ – це поки для України вулиця з одностороннім рухом. Адже коли наші зарубіжні партнери говорять про конкуренцію, то мають на увазі справедливі умови конкуренції тільки на нашому українському ринку. Доступ на чужі ринки ніхто нам не поліпшить і про це, я так гадаю, в Брюсселі конкретні переговори наші політики не вели. Тобто, якщо подивитися на захист європейського ринку, то там просто величезні паркани: це і квоти, і імпортні мита, і різні технічні бар’єри. Словом, вже стає традицією обговорювати з нашими політиками умови конкуренції тільки на українському ринку, закриваючи при цьому свої.

Проте, за оцінками експертів, у питанні з Україною все може піти набагато швидше і ефективніше, але нам неодмінно треба виконати ряд ключових зобов’язань. Причому економічні критерії, які висуваються до нашій країні, що бажає стати членом ЄС, у принципі, нам по силам. Які це критерії?

Перш за все, з поточним дефіцитом бюджету ми поки не дотягуємо до європейських стандартів – він повинен бути не більше 3% ВВП, а у нас за прогнозом міжнародного рейтингового агентства S&P до кінця 2014 року цей дефіцит досягне 11% ВВП країни (включаючи дефіцит «Нафтогазу України»). Далі, показник рівня держборгу має бути не більше 60% ВВП, у нас на 01.08.2014 року державний борг за даними Міністерства фінансів України становить 686804,5 млн. гривень, або 82%. Також необхідно поліпшувати показники сальдо платіжного балансу (у Маастрихтському договорі такого пункту немає, але Рада ЄС, Єврокомісія і МВФ вимагають скорочувати різницю експорту-імпорту товарів і послуг до 3-5% ВВП країни).

Наводжу ці фінансово-економічні показники, виконати які нас зобов’язує керівництво ЄС, і мене не покидає відчуття, що українські політики остаточно втратили нашу довіру до економічної політики їх політичних сил. Не можуть розкрити переваги та недоліки своїх політичних рішень, нарешті, не в змозі зробити вибір між страшної істиною і жахливою брехнею. І справа не в тому, що подобається чи ні та чи інша партія. Справа в їх масштабних помилки. А також у тому, що між гаслами «Даєш!» і «Геть!» треба вносити ще якийсь змістовний елемент: що потрібно зробити, щоб змусити нас думати на кілька кроків вперед, наприклад, по досягненню економічних критеріїв для приєднання до Євросоюзу.

Політики у ці дні, замість організації творчого процесу з залученням експертних спільнот, продовжують ламати списи з приводу такого вибору. Але, до яких наслідків це призведе в економіці та політичній системі України? Думаю, цього вони не знають. І в цьому зв’язку хотів би нагадати про те, що ми вже вступили до СОТ, що об’єднує більше 150 країн і на які припадає понад 95% світової торгівлі. Хто від цього виграв? Україна?

На жаль, всім відомо, що виключно виграють від членства в СОТ тільки ті країни, у яких конкурентоспроможні політичні та економічні моделі. А що Україна? Хіба у нас перестануть купувати метал, хімію, деревину?! Адже ми постачаємо на міжнародні ринки все те, що має дуже низьку товарною вартістю, без чого ці країни жити не можуть. З іншого боку, наші не конкурентоспроможні галузі просто відімруть, як, наприклад, текстильна промисловість. Що буде з машинобудуванням, сільським господарством? Навіщо нам СОТ і ЄС тепер? На ці питання ми чекаємо чітких і конкретних відповідей від наших політичних лідерів, а ні чим не підкріплених гасел і закликів. Ми повинні як мінімум знати «дорожню карту» нашої влади по досягненню економічних показників для членства в Євросоюзі.

Звичайно, особливо в ці дні необхідно уважно стежити за діями українських політиків: вони сьогодні здатні завдати національній економіці як найбільшої шкоди, так і, можливо, величезну користь. Як не гірко це визнавати, але в даний час найбільша проблема в тому, що тягар приймати ключові і вірні управлінські рішення несуть на собі політики, які не здатні це робити. На думку експертів, у США останнім таким лідером, хто самостійно приймав правильні рішення і врятував у 70-ті роки американську економіку був Річард Ніксон, а в СРСР – Микита Хрущов.

Олександр ГОНЧАРОВ,

Директор Інституту розвитку економіки України (www.ireu.org.ua)