Полювання на відьом-2. Стратити не можна помилувати

4

Всім нам відома історія про роль коми у вироку “стратити не можна помилувати”. Від того, де поставиш кому, вирішується доля людини.

Поділитися:

Всім нам відома історія про роль коми у вироку “стратити не можна помилувати”. Від того, де поставиш кому, вирішується доля людини.
Всім нам відома історія про роль коми у вироку “стратити не можна помилувати”. Від того, де поставиш кому, вирішується доля людини.
Цей механізм працює завжди і у всі часи. За “червоних”, за “білих”, за “демократів”, при “проффесіоналів”.
Недосконалість законодавства, розмиті, а часом суперечливі положення нормативно-правових актів дають можливість чиновникам самостійно вибирати, де ставити кому.
Конституційний Суд за одного і того ж питання може прийняти абсолютно протилежні рішення і підвести риску – “рішення остаточне і оскарженню не підлягає”.
Районний суд за підозру у вбивстві може прийняти рішення про запобіжний захід “підписка про невиїзд”, а за підозру в намірах скоєння крадіжки – “арешт”. І обидва рішення відповідають чинному законодавству. Головне, де поставити горезвісну кому.
При сучасному темпі науково-технічного прогресу (на жаль, не в нашій країні) ринок наповнюється щодня все новими і новими технічними засобами, розширюючи можливості простих побутових предметів. Вже нікого не здивуєш мобільнимтелефоном з вбудованими 16 мегапіксельною камерою, диктофоном або GPS-навігатором, електронними книжками і “планшетниками” з тими ж камерами та диктофонами.
А системи відеоспостереження? З мініатюрними відеокамерами, які працюють і вдень і вночі з однаковою якістю “картинки”.
А відео – і аудиорегистраторы різних типів і форм, які застосовуються на виробництві, фіксуючи виробничий процес у всіх доступних і не доступних місцях?
А помічник кожної молодої матусі – радіоняня, передає будь-який звук в кімнаті дитини на приймач батькам? Це маленьке технічне досягнення, заховане від дитини в якоїсь іграшки, стало незамінним помічником у контролі безпеки маленької дитини.
І так далі, і тому подібне.
Всі ці технічні засоби розробляють і випускають відомі у всьому світі компанії, з світовими Іменами. І нікому в голову не прийде думка, що всі ці досягнення науково-технічного прогресу загрожують безпеці будь-якої держави або її громадянам.
Але це з якого боку подивитися.
Стаття 359 Кримінального кодексу України попереджає:
“1. Незаконне придбання або збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також незаконне їх використання –
караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
2. Ті ж дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –
караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.
3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, –
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.”
І в цій статті КК головним варто не порушення прав і свобод громадянина, а якісь незрозумілі “спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації “, придбання і збут яких є злочином.
Жодним законодавчим актом не визначено, що це таке. Що з себе представляють горезвісні спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації. Які характеристики або критерії відрізняють їх від простих технічних засобів, якими користується все прогресивне людство.
Тому неможливо розібратися ні інженерові-розробникові, ні бізнесменові-виробничнику, ні представника торговельної мережі, ні громадянину-споживачу, що не порушують вони закон, розробляючи, виробляючи, продаючи або купуючи сучасні технічні засоби. А раптом ці вироби виявляться спеціальними технічними засобами. Хто ж дасть роз’яснення?
І тут знаходиться якась бюрократична організація в особі Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, яка “видає на гора” результати проведених експертиз щодо приналежності технічних засобів до так званих спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.
Не маючи “на озброєнні” жодного нормативно-правового акта, що дає конкретне визначення поняття або критерію спеціальних технічних засобів, що цей “інститут” приймає рішення, де ставити кому у вироку “стратити не можна помилувати”.
Але хто в Інституті уповноважений ставити кому?
Відповідно до листа Служби безпеки України від 11.08.2011
№18/3-6120 право підпису на дозвільних документах (“Висновки Служби безпеки України”)
надано директору інституту та його заступникові (Опубліковано НТФ “Інтес” http://www.qdpro.com.ua/documents/52966 )
Ці чиновники і вирішують, де ставити кому. За їх “дивовижного велінням” товари з інтернет-магазинів в поштових посилках стають спеціальними технічними засобами негласного отримання інформації, а особи, які прибули за отриманням цих посилок, – підозрюваними у скоєнні злочину за статтею КК України № 359.
Але виникає питання, а чому не ставиться кома в тому ж місці, коли мова йде:
про різного роду відмички і універсальних ключах (як електронних, так і механічних), якими володіють контори по відкриттю замків квартир, автомобілів, сейфів;
про прихованих камерах відеоспостереження в банкоматах та I-box (без повідомлення громадян про приховане відеоспостереження);
про мініатюрні відеокамери в домофони;
про прихованих аудіо та відео засоби в супермаркетах, універмагах і бутіках (аж до примірочних);
про засоби прихованого відеоспостереження в офісах, банках, казино (вибачте, покер-клуби), держустановах;
про апаратурі моніторингу мобільного (супутникового, радіо) зв’язку операторів зв’язку.
А адже технічні засоби, застосовувані у всіх цих організаціях і установах, за своїми технічними параметрами і конструктивному виконанню на кілька рівнів вище, ніж ті горезвісні ручки і годинник з відеокамерою китайського виробництва або брелоки та запальнички з диктофонами того ж китайського ширвжитку.
Може до цих організацій і фірм “руки не доходять”?
Або тому, що за багатьма фірмами, установами, організаціями стоять “поважні” люди. І щоб убезпечити себе і деяких “поважних” людей від неприємностей, ставиться кома “там, де треба”- “стратити не можна, помилувати”!
А Петренко і Іванов, Сидоренко і Попов, купують або продають китайський ширвжиток для сувенірів і “витребеньок”, неприємностей не створять. Навіть навпаки, за допомогу у розкриття “злочину” можна підрости в званні, в посаді, поповнити колекцію державних нагород чи поліпшити матеріальний стан.
Висновок: поки ми не адаптуємо українське законодавство з європейським, в якому роль чиновника у прийнятті рішення буде зведена до мінімуму, завжди будуть процвітати посадові особи, які ставлять кому у вироку “стратити не можна помилувати” на свій розсуд, і будутьпродовжуватися “полюваньи на відьом“.