Потрібний голос

5

Чим ближче дочасні вибори, тим частіше постає питання: йти чи не йти? Розумію, не гамлетівське рівень, але просто хочу пояснити свою точку зору.

Поділитися:

Чим ближче дочасні вибори, тим частіше постає питання: йти чи не йти? Розумію, не гамлетівське рівень, але просто хочу пояснити свою точку зору.

На вибори ходила і ходжу, ні за одне з волевиявлень мені ні крапельки не соромно. У цьому зв’язку для мене питання «бути чи не бути» на ділянці, неактуальний. Але от для 20% українців, які не знають, що їм одягнути 26 жовтня – вишиванку або, ватник – напевно, мої роздуми можуть щось значити. Я прекрасно розумію, що таке “суспільство спектаклю”, так і вірність тези “не важливо, як голосують, важливо, як рахують” для мене так само незаперечна. Тим не менш, мене не перечити, особливо після Майдану, який став прикладом злагодженої, ефективної, напористою роботи опозиції. Так, Майдан типу замислювався як акція без політиків, але опозиційні політики його миттю використовували, взяли в свої руки і прапори і раскруьтили у вигідному для себе напрямку. То до чого європейська опозиція йде роками, українська пробігла за два місяці, змістивши влада і зайнявши чільні пости. Тимошенко «просто так» вийшла з в’язниці, Ляшко набрав високі цифри на президентських виборах, ПР розсипалася і злилася, дарма що її підтримувало більше 2 мільйонів українців. Це не перемог опозиції? Чи це не підтвердження того, що опозиція може бути не тільки конструктивно-продажною, але бойовий і домагається своїх цілей? Мені можуть заперечити, які мовляв, опозиціонери з рафінованої Бойко, вічного менеджера Тігіпка, або червоного Симоненко? Ну, а хто ще рік тому міг повірити в опозиційну силу Яценюка або Турчинова? Ось вам і відповідь… Крім того, незважаючи на високий рівень лояльності виборців до президентського блоку (люди все ще сподіваються, що він припинить війну і наведе порядок в економіці) прихований потенціал протесту сильний і може проявитися непередбачувано — його неможливо обчислити за результатами минулих голосувань або даними соцопитувань. Але про нього можна здогадатися по акціях протесту бійців АТО і солдатських матерів, пікетів евромайдановцев, незадоволених мирними переговорами, заявами «партій війни». А також з цифр в платіжках на послуги ЖКГ і стрибків валютного курсу. А крім того, вже заявили про собі сили, начебто Опозиційного блоку, здатні як потіснити квазиоппозицию в особі «Сильної України» Тігіпка, так і відкусити шматок електорату у вічно популярної Компартії. Якщо пощастить, то ПРО виступить в ролі консолідатора протестного електорату, якщо немає – просто добре виступить. Тому що у влади закінчуються інструменти для оборони власних позицій: ВВП падає, а долар росте, промисловість сходу знищена, реформи підміняються кредитами МВФ, газу немає і попереду холодно-голодна зима, в ЄС не взяли, від дверей НАТО прогнали… Поки президентський блок намагається прибрати з шляху своїх конкурентів з єдиної виконавчої влади – блок Яценюка, на це спрямовані всі сили, засоби та піар-технології. А значить, у опозиційних партій з’являється більше можливостей проявити себе. Правда, нинішній опозиції потрібно багато чого змінити в собі, щоб завоювати довіру громадян: насамперед, висувати на перший план тих, хто вміє спілкуватися з людьми безпосередньо, а не через зовнішню рекламу, просувати професіоналів, а не любителів швидкої розправи, які зараз діють по всій країні. Часи, коли на перший план висувалися просто ті, хто давно просиджує штани в різних опозиційних організаціях, або ті, за ким є сотня-інша «бойових штиків», повинні залишитися в минулому.