Фондовий ринок в очікуванні репресій

13

Не так давно наш шановний регулятор ринку цінних паперів ДКЦПФР виступила з ініціативою запровадження в Україні практики міні-IPO. Тут же на ринку заговорили про реальність залучення інвестицій через фондовий ринок. Дискусія шановних експертів фондового ринку, представника регулятора і навіть журналістів, на цю тему в рамках одного з блогів дала відчуття якоїсь відірваності від українських реалій. Раптом мені стало ясно, що всі учасники ринку дуже хочуть, щоб він працював, але їх рецепти не зовсім збігаються з реаліями, поряд з практичною підготовленістю відчувається якийсь ідеологічний вакуум, що в принципі для країни в якій був комуністичний режим 70 років навіть якось дивно.

Поділитися:

Не так давно наш шановний регулятор ринку цінних паперів ДКЦПФР виступила з ініціативою запровадження в Україні практики міні-IPO. Тут же на ринку заговорили про реальність залучення інвестицій через фондовий ринок. Дискусія шановних експертів фондового ринку, представника регулятора і навіть журналістів, на цю тему в рамках одного з блогів дала відчуття якоїсь відірваності від українських реалій. Раптом мені стало ясно, що всі учасники ринку дуже хочуть, щоб він працював, але їх рецепти не зовсім збігаються з реаліями, поряд з практичною підготовленістю відчувається якийсь ідеологічний вакуум, що в принципі для країни в якій був комуністичний режим 70 років навіть якось дивно.

Спробуємо проаналізувати ситуацію. Як інструмент тут прийнятний порівняльний аналіз, якщо ринок десь працює, логічно підглянути, як він працює в тій країні, де він вважається взірцем досконалості. Безсумнівно, це ринок акцій США. За службовим обов’язком мені доводилося працювати на міжнародних ринках саме в якості фінансового та інформаційного аналітика. У минулому я вів страховий, банківський сектор, телекомунікації, чорна металургія і звичайно військово-промисловий комплекс. Специфічний набір галузей визначався вимогами роботодавця. Охоплення виходив за межі США, але все одно всі дороги вели в EDGAR, що стоять емітенти рано чи пізно потрапляли на NYSE або ОТС і повинні були звітувати перед SEC. Опишу свої враження.

Фондовий рай.

Коли ти потрапляєш на ринок США і перед тобою стоїть завдання створення галузевих звітів. Нехай навіть з ним не будуть прийматися рішення, а вони в основному носять інформаційну функцію, погано працювати просто неможливо.

Крім EDGAR у американського регулятора налагоджена електронна система збору скарг. Їх федеральний Hotline працює чистіше call-центру будь-якого з наших комерційних банків, помітивши неспівмірність в звітності або невідповідність з національними стандартами розкриття аналітик може написати в SEC і максимум через 40 хвилин прийде відповідь (я розважався, засікав час). Я так розумію регулятор не сидить сам за перевірками, він орієнтується на скарги і займається тими емітентами, за якими більше всього скарг і йому в принципі все одно цей емітент з Китаю або Чилі, якщо він поднадзорен і в звітності щось не так – реакція буде миттєвою. Як хочете явище Hotline так і називайте, по-радянськи я б назвав її система доносів. Судячи з того, що ринок час від часу стрясають скандали, система електронних доносів працює нормально.

Третій дуже важливий елемент в інформаційному периметрі ринку після EDGAR і системи доносів – це IR-департаменти самих емітентів. По своїй суті це інформаційна підтримка продавців акцій. Такий собі він для sell-side. Будь запитання з звітністю, уточнення планів компанії, консультації по галузевим проблемам і місце емітента у профільній галузі, асистанс в спілкуванні з ТОП-менеджерами емітента і т. д. Публічність проникла настільки глибоко, що навіть компаніям ВПК можна без докорів совісті ставити питання про наповнення їх бюджету держзамовленнями з Пентагону, і IR-служба може розповісти багато нового, того, чого немає у відкритих джерелах. Звичайно ж, мова йде не про якийсь секретної інформації, а про прогнози самого емітента. Часто-густо вони зливають інвесторам навіть інформацію про хід розробок нових озброєнь, якщо наприклад розробка запізнюється і це впливає на чистий прибуток компанії. Ви самі можете спробувати помучити IR-службу найбільшого виробника озброєнь Lockheed Martin, замовте собі останню звітність компанії, що виробляє бомбардувальники В-2 – http://phx.corporate-ir.net/phoenix.zhtml?c=83941&p=irol-IRHome Вам надішлють їх звичайною поштою. Розпитайте IR-службу Компанії про стан виконання держзамовлень і т. д. Ми дуже довго захоплювалися такої «високої» корпоративною культурою і дисципліною американських емітентів та їх готовністю працювати глобально. А компанії ВПК якось навчилися поєднувати публічність і режим секретності. Коли в 2008 році для Компанії ДАГДА я робив Investor Relation Guide, ми опитали досить багато IR-служб. У дослідженні взяли участь: General Electrics, Philips, Boeing, Commerzbank, Erste Bank та інші. І ми завали питання IR-служб американських компаній, чому ж така висока культура. За відповідями рясно насиченими саме-PR нам давали зрозуміти, що по мимо падіння акцій на біржі ТОП-менеджмент боїться відповідальності, яка настає за брехню в звітності або несвоєчасне розкриття. Так, якщо згадати скандали в Enron, Xerox, United Health, то терміни позбавлення волі від 10 до 30 років, самогубства і навіть розчленоване тіло фінансового директора Parmalat на околиці Мілана, можуть вразити навіть не вразливих людей. Виходить, що їх культура росте на базі політики батога і пряника: як батіг це невиправдано жорстка відповідальність за нерозкритий інформації, вони вважають це злочином перед міноритаріями. Пряник це величезна капіталізація ринку, де можна взяти ресурс без боргового тягаря і непотрібних кредитних ризиків. Закон побудований так, що якщо Ви ТОП-менеджер у вас є вибір – бути ситим і задоволеним і будувати відносини з міноритаріями або в кращому випадку плести кошики де-небудь в Коннектикуті років десь 30 і це в кращому випадку.

Українські реалії.

Те що у нас погано розкривається інформація і що сама розкривається інформація несе в собі тільки 30 відсотків корисного навантаження це факт. Коли я в 2006 році прийшов в РА, персонал возився з рейтингом промислових компаній, збирав баланси. Служба інформації 20 разів дзвонила на «Мотор Січ» з проханням дати баланси за 2004 та 2005 роки. Бюрократи в фінвідділі ганяли їх по-колу, вимагали офіційні листи-запити. Я просто очманів від цього процесу, гаразд в РА тоді очолював службу інформації старенький дідусь, який викладав півжиття англійська в розвідшколі КДБ, з нього попит був мінімальний. Але що витворяв фінвідділ емітента і що там за люди сиділи, адже вже тоді все висіло на SMIDA-АРІФРУ. Рейтинг ми звичайно швидко підготували з випередженням графіка, але осад залишився. Занадто великий контраст між ринком і нашим. Побороти цей контраст тільки ринковим колесом буде неможливо. Польські казки про те, що треба провести пенсійну реформу, наповнити грошима НПФ, і буде щастя. Це безумство, наплодити на ринку купу міноритаріїв, а інформаційний периметр ринку, плодящий потоки інформації, на основі якої неможливо приймати рішення (по-суті сміття) – це не реформа, а формене божевілля. Якщо держава хоче відносно безпечне середовище для НПФ, доведеться вдаватися до батога, а пряник (більшу капіталізацію ринку) обіцяти у формі грошей НПФ. Жадібні Топи емітентів, звичайно, не повірять у такі обіцянки і швидше за все нічого не вийде. Тому для результативності реформи удари батога повинні бути більш жорсткими і частими. І найважливіше, що багато ТОП-менеджери в країні ще пам’ятають «жахливе» тоталітарне минуле і це робить систему більш сприйнятливою до ударів. У зв’язку з цим мені пригадується один курйозний випадок 1998 року коли я тільки починав працювати в АППБ «Аваль». Режим нині підслідного Л. Д. Кучми був вкрай сильно стурбований падінням зборів у Пенсійний Фонд. Пан Пустовойтенко, тоді ще прем’єр-міністр України, вирішив провести навчання з Цивільної оборони, куди були запрошені директори всіх підприємств-боржників до ПФУ. Менеджмент маринували на навчаннях з ГО дня три, врешті-решт народ не витримав і два директори сіли в Мерседеси і поїхали додому. По дорозі додому з обома сталося ДТП. Звістка про ДТП вмить рознеслася по табору на навчаннях ГО і наш АППБ «Аваль» просто захлинувся клієнтськими грішми, платили навіть ті, хто не був запрошений на навчання за ГО. Пізніше ми дізналися, що все ж обійшлося без жертв, один з залишили навчання директорів потрапив в дрібне ДТП, а серед «цільової аудиторії» поширили чутки спеціально як би в режимі зіпсованого телефону.

Тому починати на ринку цінних паперів потрібно напевно все ж не з умовлянь і розповідей про доброго регуляторі, щасливих членів УАІБ та добродійних НПФ з довгим ресурсом, а з посилення відповідальності. Хотілося б предостиречь тільки робити це треба без патріотизму, не потрібно робити розстріли на стадіонах в КНР, або по 30 років в’язниці як у США. Нашому народу, який по своїй натурі боязкий, буде достатньо напевно 2-3 років позбавлення волі без права умовного відбування і дострокового звільнення і довічне позбавлення права займати керівні посади. Думаю, дрібні покарання повинні серйозно поліпшити розкриття і його якість. Те що відбувається зараз – штраф – 17 000 грн або припис це якось несерйозно, наприклад, для компаній з виручкою 1,5 млрд, тому відповідальність має бути в принципі кримінальної. Ідеологія тут проста, якщо я вклав 1 грн у статутний фонд емітента, я отримую автоматичне право отримувати достовірну інформацію про діяльність емітента, а завдання держави це право забезпечити. Відсутність інформації або її недостовірність прирівнюється в очах міноритарія до КРАДІЖКИ.